СПЕЦИФІКА ТА НАПРЯМИ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЮ

Наукові дослідження в будь-якому музеї є обов’язковою умовою його функціонування, оскільки їх результати визначають рівень науково-фондовій, експозиційній, просвітницької та освітньої діяльності музею.
Під дослідженням в музеї розуміють «особливу форму діяльності, пов’язану з виробленням, розповсюдженням та застосуванням знань, якими суспільство перш не мало» (Тверська Д.І. Музей як науково-дослідну установу // Музейна справа в СРСР. М., 1974. С. 5-17.). Термін «наукова робота» в музеях часто відноситься лише до обробки колекцій як джерел наукового пізнання, оскільки така обробка здійснюється з використанням наукових методів.
Однак музей є багатофункціональним установою, і його наукові дослідження мають багатосторонній і комплексний характер. Музеї ведуть наукові дослідження як в області музеєзнавства, так і в області профільних наук. Ці дослідження найтіснішим чином взаємопов’язані і взаємозумовлені. Зокрема, для створення експозиції та виставок, при розробці їх «сценарію» («Scener» означає, як правило, тематико-експозиційний план; саме так ідентифікується цей термін у підготовленому ІКОМ термінологічному словнику.) Використовуються дані, отримані в ході науково-дослідної діяльності, що проходила у процесі відбору та науково-фондовій роботи (зберігання, обробка та ін.). Таким чином, вивчення музейних колекцій призводить до створення експозицій, а також до видання каталогів, монографій і т.д.
У ході науково-дослідної діяльності музею вирішуються певні завдання. Відомий музеєзнавець Й. Бенеш визначає їх (Див .: Bene? J. Zbierkovy predmet v uloheexponatu // Muzeum. Bratislava, 1984.) наступним чином:

– Музеєзнавчого завдання, тобто вивчення процесів, пов’язаних з обробкою колекцій і діяльністю музею;
– Завдання, орієнтовані на вивчення свідчень як джерел пізнання, тобто вивчення їх ролі в музеї без урахування їх внеску в окремі наукові дисципліни;
– Галузеві завдання, за своїм змістом збігаються із завданнями інших науково-дослідних установ.

Специфіка науково-дослідницької діяльності музею полягає в тому, що в основі її лежать справжні свідчення розвитку природи і суспільства, цінність яких з’ясовується, осмислюється, стає надбанням громадськості. Разом з тим наукові дослідження в музеї спрямовані на створення оптимально-ефективних умов для здійснення процесу відбору музейних предметів, їх вивчення, охорони та експонування. У процесі цієї діяльності відбувається багатоаспектне дослідження як самого музейного предмета, так і взаємини музейного предмета з первісної середовищем побутування, його місця в музейних фондах, а також особливостей його взаємодії з відвідувачем.
Науково-дослідна діяльність є першоосновою існування музеїв різних типів, видів і профілів. Вона протікає в двох сферах:
1) галузеві дослідження, за своїм змістом збігаються з дослідженням в інших наукових установах. У цих дослідженнях музейні предмети вивчаються з точки зору нового знання, яке вони дають даної галузі;
2) музеєзнавчого дослідження, що призводять до нових знань з теорії та методології збирання, зберігання, обробки, експонування та іншим видам використання музейних предметів. Отримані нові знання ведуть до наукової оцінки музейних колекцій, до доповнення існуючих, до складання спеціальної документації, до науково-організованої експозиції, до випуску каталогів і публікацій.
У цих сферах виділимо наступні основні напрямки дослідницької діяльності музеїв, притаманні вітчизняним і зарубіжним музеям:

– Дослідження в галузі розробки наукової концепції діяльності музею;

– Дослідження в галузі комплектування фондів;
– Вивчення музейних предметів і їхніх колекцій;
– Наукове проектування експозицій та виставок;
– Прикладні (соціологічні, педагогічні та соціально-психологічні) дослідження, спрямовані на вивчення музейної аудиторії;
– Дослідження, спрямовані на підвищення ефективності роботи музею;
– Музейно-педагогічні дослідження;
– Вивчення історії музейної справи;
– Дослідження в галузі історіографії музеєзнавства.

В рамках профільних наук дослідницька діяльність музеїв і пов’язаних з ними наукових установ класифікується відповідно до прийнятої класифікації наук (гуманітарні, природничі, технічні і т.д.). Особливе значення мають міждисциплінарні наукові дослідження, що забезпечують комплексне вивчення музейних предметів і колекцій.
В якості спеціального напряму, що має тенденцію до розвитку в сучасних умовах, можна відзначити дослідження в області музейної педагогіки.
Більш докладно зупинимося на розробці наукової концепції, що представляє собою всебічне обгрунтування цілей і завдань, створення, функціонування та розвитку музею, а також випливають з цих цілей і завдань способів і засобів їх реалізації. Розробку наукової концепції можна розділити на три взаємопов’язаних етапи:
1) підготовка та аналіз вихідних даних (регіональний, краєзнавчий музей). Ці дані повинні розкрити специфічні особливості соціально-економічного та культурного розвитку регіону, перспективи його розвитку, соціально-демографічні характеристики населення та їх майбутню динаміку, історія регіону. Необхідний обсяг науково-дослідної роботи цього етапу в кожному конкретному випадку строго індивідуальний: він залежить від особливостей соціального контексту, профілю, характеру музею, ступеня вивченості предмета відображення і т.д .;
2) розробка «ідейного задуму» музею, що спирається на принципи сучасного музеєзнавства. Реалізація цих принципів має бути органічно пов’язана з історичними, географічними, національними та іншими особливостями регіону, де знаходиться музей. Нарешті, процес розробки «ідейного задуму» – це творчий процес інтерпретації загальноприйнятих принципів музеєзнавства та втілення творчих задумів музейних працівників, це пошук і обгрунтування способів втілення загального в особливому, сплав науки і мистецтва;
3) складання генерального плану розвитку музею, що передбачає конкретно практичні заходи з реалізації «ідейного задуму». Наукова концепція музею – це синтетичний документ, що включає в себе велику аналітичну інформацію, теоретичну розробку і план практичних заходів.
Науково-дослідна робота музеїв в області комплектування фондів передбачає розробку наукової концепції комплектування, т. Е. Всебічного і глибокого обґрунтування теми (тем) комплектування. Деталізацію такого обгрунтування можна вважати спеціальним, відносно самостійним напрямком науково-дослідної роботи.
Цей напрямок охоплює

– Оцінку наявного музейного фонду;
– Обгрунтування спрямованості і характеру тематичних і систематичних колекцій;
– Визначення критеріїв відбору матеріалів у фонд з урахуванням цілей і завдань, що стоять перед музеєм;
– Визначення кола і обсягу інформації, що підлягає фіксації в документах;
– Розробку системи карткових каталогів комплектування.

Результат науково-дослідної роботи в галузі комплектування фондів – це формування музейних колекцій, на основі яких створюються виставки, друковані каталоги нових надходжень за певний відрізок часу, публікуються наукові статті, монографії.
Комплектування – один з напрямків науково-дослідної діяльності музею щодо реалізації його документувала функції. У ході комплектування реалізуються завдання дослідження соціокультурних процесів і явищ, їх відображення в музейному зібранні. Комплектування повинно здійснюватися відповідно до Наукової концепцією музею і спиратися на наукові принципи комплексності, історизму та об’єктивності.
На етапі відбору пам’яток історії та культури вони стають об’єктами переважно музеєзнавчого дослідження, оскільки вивчаються меморіальні ознаки, наочність, унікальність, здатність відображати дане явище та інші музейні властивості, їх взаємозв’язку, історія створення, середа побутування і т.д. При цьому саме явище або подія виступає як об’єкт дослідження, а пам’ятка історії та культури – як носій інформації, засіб відображення цього явища чи події.
При відборі комплектуемого матеріалу необхідно враховувати не тільки його характер і обсяг інформативності, але й одночасно вимоги, пропоновані до нього як до частини музейної колекції та до можливого об’єкту показу.
Таким чином, головне завдання полягає у формуванні колекцій музейних предметів – автентичних першоджерел, історичних пам’яток, об’єктів розвитку природи, творів мистецтва і т.д., що документують закономірності, істотні факти і явища (Розгін А.М. До питання про наукове комплектуванні фондів в музеях історичного та краєзнавчого профілю // Актуальні питання вивчення фондів музею з історії радянського суспільства: Тр. ГИМ. Вип. 55. М., 1982. С. 14.).
Музейні предмети підлягають багатоетапної детальної та глибокої наукової обробці, яка передбачає виявлення та оцінку всього комплексу інформації про пам’ятник, яку він несе як джерело знань про конкретний явище, подію або факт, про життя і діяльність конкретного історичного обличчя.
Виявлення такої інформації передбачає вивчення музейного предмета, визначення його значення, опис результатів вивчення предмета в облікових документах. У музейній практиці процес наукової обробки повністю зосереджується і в більшості випадків завершується на стадії наукової інвентаризації.
Необхідною умовою введення музейного предмета або музейної колекції в науковий обіг є вивчення музейних предметів і їхніх колекцій, що становить ще один напрям у діяльності музею.
Вивчення музейних предметів покликане розкрити їх історичне та художнє значення. Така робота ведеться постійно, оскільки можливості профільних наук безперервно розширюються, а це створює умови для отримання все нових, раніше невідомих даних про музейні предмети.
Процес вивчення музейних предметів можна розділити на кілька основних етапів:
– Атрибуція (визначення) музейного предмета, що включає в себе зіставлення визначається предмета з аналогічними йому. Зіставлення можуть проводитися послідовно і паралельно. Такі дослідження дають можливість виявити притаманні даному предмету його основні ознаки: матеріал, форму, пристрій, розмір, спосіб виготовлення, стиль, час і т.д .;
– Класифікація і систематизація музейних предметів передбачає їх угруповання за ознаками подібності та відмінності з метою виявлення існуючих між предметами взаємозв’язків. Сукупність предметів здатна дати про конкретний явищі більш об’єктивну і багатогранну інформацію, ніж ізольовані музейні предмети. За прийнятими в музеї класифікаціями проводиться систематизація зборів і створюються відповідні каталоги;
– Інтерпретація повинна в повному обсязі виявити значення музейного предмета як джерела знань, здатного впливати на відвідувача емоційно.
На кожен музейний предмет складається інвентарна картка, куди заносяться всі відомості, отримані в результаті його вивчення. На основі інвентарних карток ведуться інвентарні книги, які є юридичним документом.
При можливості і необхідності музей здійснює монографічне вивчення окремих музейних предметів, результати якого фіксуються в наукових паспортах, а також служать основою для наукових публікацій. Нові відомості, отримані в результаті монографічного вивчення музейних предметів, обов’язково повинні бути внесені в інвентарні картки та інвентарні книги. Ці доповнення фіксуються в них або безпосередньо, або у вигляді відсилань до відповідних публікацій.
Наукове вивчення музейних предметів або їхніх колекцій передбачає розробку схем класифікацій як самих музейних предметів, так і інформації, закладеної в них. Ці схеми класифікацій, як правило, стають основою науково-довідкових карткових каталогів (тематичного, систематичного і т.д.). Результати вивчення музейних предметів і їхніх колекцій вводяться в науковий обіг і через різні види публікацій – каталоги, огляди, статті, монографії, музейну експозицію.
Дослідження з теорії, методиці і іншим загальних питань музеєзнавства можуть проводитися в кожному музеї. На практиці ж ними займаються в більшій мірі великі музеї (наприклад, Державний історичний музей у Москві, Російський етнографічний музей, Державний Російський музей у Санкт-Петербурзі та ін.), Що розташовують необхідними колекціями, досвідом і науковими кадрами. Крім того, існують спеціалізовані наукові установи – науково-дослідні інститути та кабінети, кафедри вищих навчальних закладів, – головним завданням яких є наукова розробка загальних проблем музеєзнавства.
Музеєзнавчого дослідження фондів. Для використання музейних предметів в музеї необхідно вивчити не тільки їх історичну джерельну цінність, але і з’ясувати їх художню та естетичну цінність. Це встановлюється відповідно до критеріїв, розроблених і використовуваними цілим рядом наук.
Методи дослідження природничих наук застосовують для виявлення матеріальних властивостей предмета, що необхідно при вирішенні питань консервації та реставрації предметів, при виборі способів їх вирішення.
Музеєзнавчого дослідження проводяться і з метою виявлення можливостей використання музейного предмета в комунікації. При цьому певну роль відіграють такі моменти, як здатність предмета наочно відображати соціокультурні явища і процеси, його символіка (особливо якщо вона пов’язана з важливими ідеями, прогресивними традиціями) та інші ознаки предмета, здатні надавати емоційний вплив. Такі дослідження можуть здійснюватися із застосуванням комплексу історичних, педагогічних і психологічних методів.
У процесі формування фондів музею постає питання про значущість предмета для документування суспільного розвитку, певних подій, процесів і структур. Ця цінність випливає в першу чергу з історії предмета, його первісного призначення, місця в житті суспільства.
Сукупність усіх перерахованих ознак дає уявлення про культурно-історичної цінності предмета і дозволяє зробити висновок про його музейному значенні і, отже, про необхідність його збереження. Музеєзнавчого аспекти повинні постійно враховуватися у фондовій роботі і в процесі комплектування фондів.
Музеєзнавчого дослідження ставлять своїм завданням розробку основ цієї роботи та її наукового обгрунтування. Тут важливо не тільки узагальнення практичного досвіду, а й створення нових моделей музейно-специфічних класифікацій.
Теоретичне осмислення має допомогти музеям вирішити цілий ряд науково-практичних завдань – створення загальної концепції комплектування музейних фондів, визначення змісту, форм і методів наукового комплектування музейних колекцій; підготовка наукових рекомендацій та нормативних документів зі збирання, зберігання та вивчення музейних предметів; вдосконалення системи обліку та наукової обробки музейних предметів; створення генеральної схеми розміщення і зберігання музейних фондів з метою забезпечення їх збереження та розробка на цій основі науково обґрунтованих завдань з проектування та оснащенню фондових приміщень та ін.
Музеєзнавчого дослідження мають також пряме відношення до вироблення єдиних форм різних видів внутрімузейной документів, що використовуються в процесі наукової обробки музейних предметів і науково-допоміжних матеріалів (наприклад, форм наукового опису, записи легенди, наукових паспортів), а також до розробки необхідних пошукових засобів.
Дослідження в галузі охорони та зберігання музейних фондів. Дослідження, пов’язані з охороною музейних предметів від пошкоджень і поразок, в останні десятиліття стали однією з центральних наукових завдань музейної справи. Консервація і реставрація розвинулися в самостійні галузі прикладного музеєзнавства, які характеризуються широким застосуванням дослідницьких методів і методик природничих дисциплін – фізики, хімії, біології, матеріалознавства та ін. Причому провідним напрямком стає профілактичний захист музейних предметів від шкідливих впливів навколишнього середовища, тобто консервація.
Так як в процесі консервації та реставрації ми маємо справу з предметами з різних матеріалів і їх сполук, то і дослідження в цій області діляться на практиці за матеріалом (наприклад, метал, тканини і шкіра, папір, камінь, скло, кераміка) або по групах предметів, які характеризуються, крім інших ознак, і застосуванням певних матеріалів (живопис, музичні інструменти та ін.).